Новини Степанецької Громади

Росава-Наша Ряба переграла дублерів Черкаського Дніпра.

07:59 12.02.2018

З тих пір, як над нашою землею гриміли громи страшного лихоліття війни, пройшло чимало років. На полях заросли хлібами глибокі рани від снарядів, сивина припорошила на скронях ветеранів болючу пам`ять. Здавалося, що ця трагедія навчила людей цінувати мирне небо, але, нажаль, це тільки здавалося... Ось знову, вже не один рік наші хлопці поливають землю гарячою кров`ю, знов смерть - безглузда, зла, яка видирає з рідних рук синів, чоловіків, братів, коханих. Але, навіть ті, хто повернувся з того пекла додому, мають глибокі поранення, якщо і не фізичні, то в серці кожного з них залишилась та прірва, яка не так скоро і загоється, не так просто часові зцілити їхні душі, обпечені війною. Вони повертаються до рідних домівок, але їх думки ще там, вони ще й досі бачать у снах обличчя тих, хто залишився там, де війна... А дома не завжди можуть зрозуміти, що сталося з їх солдатом, чому він інший, немов якийсь чужий, немов і не їхній це син, чоловік, коханий чи брат. Чому!? Та тому, що війна просто так не відпускає, вона немов зараза, яка вчепиться в саму душу і не відпускає дуже довго. Що з цим робити, як далі жити? Адже страждають і самі ветерани, і їхні найрідніші люди, а це і розбиті серця, і розірвані сім`ї, і діти без батьків, сльози і горе, хоча здавалося б - ось же він! Прийшов! Живий! А душа?.. А душу треба дуже довго ще відігрівати. А ліки тільки одні - любов. А як правильно лікувати, як не нашкодити ще більше? Знов питання. А де брати відповіді? Адже в нашій країні мало таких служб, які б змогли допомагати в таких не простих ситуаціях. Але, все таки є.

14:00 11.02.2018