МАРТИНІВСЬКИЙ СКАРБ - БІЛЬШЕ НІЖ МІСЦЕ СИЛИ СТЕПАНЕЦЬКОЇ ГРОМАДИ
У перші дні Нового 2022 року соціальні мережі та місцеві сайти знову повертають нас до теми історичної та культурної спадщини Канівщини. Важливим є не просто визнання та збереження, але й популяризація пам’яток, цих живих свідків та носіїв власне спадщини, переосмислення їх ролі в нашому сьогоденні та майбутньому.
Сьогодні мова про Мартинівський скарб, - розповідає Олена Степова.
Перше, що я зробила, коли приїхала у село, я вивчила його історію. Не тільки одного села, а усієї нашої ТГ. Я навіть не вчила її, я пила її, я дихала кожною краплиною минулого цієї землі, щоб побачити її й своє майбутнє. Це було і є неймовірним. Це мені давало й дає якусь дивну силу, немов з мене проростає коріння чи навпаки, я з мертвої та сухої ставала живою, квітучою гілочкою свого родового дерева. Історія нашої України - це натхнення, це сум, це злість, це велич й зради, це здобуття, це гордість, це кохання, це мистецтво, це таємниці, які досі не розгадані.
Коли до мене приїжджають друзі, я годинами можу розповідати історію свого краю. Обожнюю, коли ми ходимо селом та я розповідаю гостям сільські оповідки, історичні факти, таємниці, історії великого кохання та страшних зрад, які бачила ця земля. Багато історичних фактів мого села я використала для написання фентезійної повісті "Ключниця" та оповідок.
Колись у нашому селі був музей, мрію, щоб він відновив свою роботу. А ще мрію, щоб люди врешті прокинулися та почали вивчати історію свого краю, берегти цінні історичні знахідки, артефакти, пам’ятники культури чи природні пам’ятки, відновлювати історію своїх села, роду, не боятися розкривати сумні чи трагічні таємниці.
Сьогодні я хочу вам розповісти про одну з цікавинок (бо їх дуже багато) нашої ТГ, які зробили наші села відомими на увесь світ.
У 1907 році селяни, що копали землю на території маєтку Надії Федорівни Муравйової-Апостол, вродженої Терещенко, яка на той час володіла цією землею, викопали старовинну посудину...
Для чого її використовували вони не знали, але зрозуміли її вартість та старовинність, тому... Тому вони нікому не сказали про знахідку, а продовжили копати, тихенько розкрадаючи незвичайні знахідки та розтягуючи їх по хатках. Селом пішов гомін, селяни, піддавшись спокусі, здавали старовинні золоті та срібні речі у шинок, вимінюючи срібло на горілку, і втримати таємницю не змогли. Згодом за наказом княгині сюди приїхали науковці й вдалося зібрати 120 виробів зі знахідок, а втрачено було десь 40% від скарбу. На те, щоб їх зібрати пішло аж 5 років.
Урочище, де знайшли Мартинівський скарб відтоді має назву Злодіївщина, бо, за місцевими оповідками, було знайдено безліч золота та срібла, але коли він потрапив у око панів, вони одразу "наклали на нього руки" і "натравили на людей науковців та поліціянтів". Досі тут бродять чорні археологи з металошукачами й, подейкують, інколи знаходять скарби...
120 срібних виробів VІ–VІІ ст. на той час були найбільшим з відомих скарбів. Вага речей становила понад 3 кг. Частина прикрас із Мартинівського скарбу завдяки Терещенкам-Ханенкам в 1912 році потрапила до Британського музею в Лондоні (27 речей), а не була вкрадена, а решта - до Жовтневого перевороту й, знову ж таки, завдяки родині Терещенко-Ханенків - надійшла до Київського художньо-промислового і наукового музею, нині зберігається в Національному музеї історії України та його філіалі – Музеї історичних коштовностей України (МІКУ).
Що цікаво, колекція Мартинівського скарбу, яка виставлена у Лондоні, свого часу надихнула Пабло Пікассо, і на його ескізах до картини "Герніка" зображено саме коня з цієї знахідки. Дивні звірі з картин Марії Приймаченко теж схожі на знахідки з Мартинівського скарбу та нагадують прикраси зі скіфських та сарматських поховань-курганів. Хто вивчав культуру скіфів та сарматів, той одразу впізнає "своїх" звірів у цій неймовірній казці наївного мистецтва Приймаченко.
Клейма майстрів на чаші та іншому посуді Мартинівського скарбу свідчать про те, що їх виготовили у Візантії за часів імператора Юстина Другого (565–587). В експозиції МІКУ представлені золочені фігурки чоловічків та фантастичних звірів, що, найімовірніше, оздоблювали чоловічий одяг (шкіряний панцир), хоча існують і інші версії.
Взагалі Мартинівський скарб - це безліч предметів зі срібла: фігурки фантастичних тварин, браслети, поясні бляшки, скроневі підвіски, налобні вінчики, сережки і посуд...
Срібні поясні набори вчені пояснюють своєрідною євразійською "модою" після гунської навали, а знаки на них схожі на знаки сарматів Північного Причорномор'я. Традиції цих знаків дожили аж до періоду Київської Русі у вигляді княжого герба - тризуба, що тепер на гербі України... https://www.youtube.com/watch?v=5Bjn8DaW4dQ
Сенсацією, що дав Мартинівський скарб світу, стали чотири людські фігурки, відлиті зі срібла, з позолоченими головами деталями одягу. Голови незвичної, майже прямокутної форми, з квадратним шоломом були схожі на інопланетних прибульців у яких на сорочках-скафандрах чомусь красувалась українська вишивка, а самі фігурки завмерли в позі танцю гопак.
Всі "танцюристи" зроблені у високому рельєфі, після відливки старанно відшліфовані, окремі деталі на обличчі дороблені різьбленням, а голова, деталі одягу, ніг покриті золотом. Чотири фігурки зображують вусатих безбородих чоловіків з довгим волоссям, при цьому чоло вибрите (щось подібне до оселедця), у сорочках з довгими рукавами і в довгих штанах. Вони ніби танцюють гопак, їхні ноги зігнуті в танці, долоні покладені на стегна. Симетричне зображення втілює схематичний узагальнений образ танцюриста. Голови чоловіків непропорційно збільшені, очі, ніс і рот передано в графічно-стилістичній манері нарочито узагальнених форм. Голова незвичної, майже прямокутної форми із квадратним шоломом. На грудях гравіюванням зображено, можливо, орнамент на сорочці. Деякі дослідники вбачають у цих фігурках зображення давніх слов'ян - роксоланів, язигів, аорсів, які ходили у вишиванках, вибривали оселедця та носили вуса.
Мартинівський скарб дав історикам цікавий артефакт, що привів до найзапекліших боїв та суперечок серед науковців Великої Британії, Франції, Італії, Угорщини, Австрії...
Анти, сармати чи скіфи? Інопланетні технології чи технології трипільців? https://www.youtube.com/watch?v=wTQvi-mvy-0
Ось така цікава історія. Взагалі наша ТГ налічує десь з 20 пам’ятних історичних місць, які надихають. Це й Шевченківський шлях, й Мартинівський скарб й Ключанське джерело, Зінине джерело, 150-річні Дарівські осокори (їх було більше, але вистояли лише 3), Юшкове джерело, казкове село Ключники, де досі живе відлуння великого кохання та великої таємниці. Багато історичних скарбів знищено за радянські часи, дуже багато, на дещо просто не хочуть звертати увагу через брак коштів чи знань. Коли вже люди зрозуміють, що без історії, без минулого немає майбутнього. Саме тому так б’ється окупант за знищення нашої історії й окупація нашої країни почалась саме з окупації історії, культури, знецінення й розповсюдження "злодіївщини".
Бережіть скарби, казки та історії свого краю, нотуйте їх, записуйте, бо хто зна, як станеться.
Олена Степова
Вже цієї суботи 15 січня 2022 року, Туристичний клуб громадської організації «Фонд розвитку «Шевченків край» організовує культурно-освітню мандрівку до святкового Києва під час якої заплановано дві екскурсії до Музею історії коштовностей, де у виставці - Пектораль. Знахідка століття, є і частина Мартинівського скарбу та до музею Мистецький арсенал на виставку "Футуромарення", де є розповідь про Ежена Деслава (Євгена Слабченка), відомого футуриста, дипломата УНР та французського кіномитця українського походження родом із с.Таганча, Степанецької ТГ. (Читайте про нього: https://stepanecka-gromada.gov.ua/news/1639084760/ )
Запрошуємо активістів Степанецької територіальної громади долучитися до подорожі та до вивчення історії рідного краю!
