18 травня – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу
18 травня – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Через насильницьку депортацію понад 190 тисяч кримських татар втратили дім, батьківщину, рідних, а багато хто – і життя. У 2015 році Верховна Рада України визнала цей злочин комуністичного режиму геноцидом кримськотатарського народу, під час якого здійснювалися умисні вбивства, заподіювалися серйозні тілесні ушкодження, навмисно створювалися життєві умови, направлені на фізичне знищення кримських татар. У Канаді, Латвії, Литві також визнали ці дії геноцидом кримськотатарського народу. Україна працює над подальшим визнанням геноциду іншими країнами.
Впродовж усього часу існування комуністичний тоталітарний режим спирався на злочини репресій, вбивств, депортацій, геноцидів.
Сьогодні РФ є наступницею цих людиноненависницьких практик – вона виправдовує і глорифікує сталінський режим, нарощує і вдосконалює репресивну політику, жертвами якої уже стали тисячі мешканців окупованих територій.
Комуністичний режим СРСР і згодом Росія десятиріччями цілеспрямовано поширювали міф про кримських татар як зрадників. Цю ж риторику країна-окупантка використовує і нині для насаджування ворожнечі, утисків та розбрату в окупованому Криму.
Російська Федерація заперечує геноцид кримських татар в 1944 році та не бере відповідальності за сталінські репресії та депортацію. Більше того, від окупації у 2014 році АР Крим та міста Севастополя РФ продовжила злочини тоталітарного радянського режиму та Російської імперії проти кримських татар: чинить репресії та переслідування, цілеспрямовано порушує їх права як корінного народу України, незаконно призиває на військову службу, руйнує культурну спадщину, фальсифікує історію, мілітаризує освіту та суспільне життя.
Український народ, який зазнав переслідувань і репресій, став жертвою радянського геноциду Голодомору 1932–1933, усвідомлює та повністю поділяє біль депортації. Це – наша спільна трагедія.
Через 80 років після депортації РФ продовжує тоталітарні, радянські за характером, імперські за духом традиції поневолення, здійснюючи комплексні та системні репресії кримських татар, незгодних із окупацією Кримського півострова, які наближають звільнення Криму.
РФ принесла в Крим політично мотивовані переслідування, насильницькі зникнення, вбивства, позбавлення свободи слова та віросповідання, мілітаризацію дитинства, продовжує тоталітарні традиції репресій кримських татар.
Поки адекватно не оцінено злочини проти людяності, геноцид кримських татар – завжди є загроза повторення страшної практики знищення національних спільнот, що й здійснює сьогодні країна-окупантка.
Геноцид кримських татар є складовою російської колонізаційної політики, злочином проти людяності.
Історична довідка. Депортація кримськотатарського народу
Депортація кримськотатарського народу комуністичним тоталітарним режимом була кульмінацією російської колоніальної політики, направленої на детатаризацію Криму. Під час бойових дій, поки чоловіки були на фронті, радянська влада підступно вигнала дітей, жінок та літніх людей з власних домівок та відправила їх у вигнання. Для багатьох той шлях став останнім.
Спецоперація з депортації кримських татар розпочалася на світанку 18 травня 1944 року, а в деяких населених пунктах Кримського півострова напередодні, 17 травня. Особовий склад, залучений до цього, відзначався жорстокістю і насильством. Найчастіше кримським татарам не пояснювали, що відбувається, куди саме їх везуть, а на збори давали не більше 15 хвилин. Таким чином, кримські татари покинули власні домівки не готовими до довгої та виснажливої дороги, не кажучи вже про облаштування на чужині.
Згідно з таємною постановою Державного комітету оборони «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року № 5859-сс, підписаною Сталіним, депортацію мали завершити до 1 червня 1944 року. До її виконання залучили значну кількість репресивних органів – 23 тисячі солдатів та офіцерів НКВД, 9 тисяч оперативників НКВД і Народного комісаріату державної безпеки, 100 легкових, 250 вантажних автомобілів, 67 ешелонів.
Близько 200 тисяч дорослих і дітей протягом двох днів 18–19 травня 1944 року були завантажені у вагони та депортовані. І вже 20 травня у Москву відзвітувати про “очищення” Криму від кримських татар.
У середньому вбивчий шлях тривав 2–3 тижні. Дорогою, в тісноті, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло 7000–7900 кримських татар.
Майже 9 тисяч кримськотатарських солдатів та офіцерів радянської армії після закінчення Другої світової війни відправили на спецпоселення або трудові табори. За даними відділу спецпоселень НКВД СРСР, у листопаді 1944 року у вигнанні опинилися 193 865 кримських татар: з них в Узбекистані – 151 136, Марійській АРСР – 8 597, Казахській РСР – 4 286 осіб. Решту розподілили “для використання на роботах” до Молотовської, нині Пермської (10 555), Кемеровської (6 743), Горьківської (5 095), Свердловської (3 594), Іванівської (2 800) та Ярославської (1 059) областей РРФСР. До цього числа не увійшли майже 6 тисяч кримських татар, ув’язнених до ГУЛАГу безпосередньо під час депортації.
Насильницьки вивезених наділили статусом “спецпереселенців”, що передбачало постійний нагляд за ними репресивних органів, реєстрацію в комендатурах, примусову виснажливу фізичну працю. За даними НКВД Узбецької РСР, за перше півріччя від хвороб та нелюдських умов померло 16 052 кримських татар (10,6%), у 1945 році – 13 183 (9,8%). Загалом за перші півтора року тільки в Узбекистані померло майже 30 000 кримських татар.
У 1948-му режим у спецпоселеннях став ще жорсткішим. Зокрема, виїзд з нього карали арештом на 5 діб, а повторний вважали втечею з місця заслання, що тягнуло за собою позбавлення волі на 20 років.
Радянський режим також посилював геноцидні дії стиранням з історії Кримського півострова памʼяті про кримських татар: переписувалася кримська історія, насаджувалися російські імперські наративи про “одвічно російський” Крим, цілеспрямовано та масово поширювалися міфи про “народ-зрадник”. На півострів цілеспрямовано завозили і заселяли в будинки кримських татар переселенців із РРФСР, Української РСР. Також назви населених пунктів, вулиць, що мали кримськотатарське походження, стали російськими.
25 червня 1946 року прийнято Закон, який затвердив перетворення Кримської АРСР на Кримську область.
У СРСР трагічну історію депортації кримськотатарського народу замовчували, а мову, культуру корінного народу України забороняли. Таким чином кримських татар позбавили не просто батьківщини, а й власного імені, мови, історії, ідентичності.
Після смерті Сталіна кримським татарам так і не повернули їхні права та не дозволили повернутися на батьківщину. Фактично, заслання тривало. Але від 1967 року, кримські татари робили чисельні спроби оселитися на власній землі, в Криму. Кримськотатарський національний рух за повернення був одним з найефективніших та найяскравіших протестних рухів в СРСР. А справжня масова репатріація розпочалася в 1987-му.
Тільки після розпаду СРСР, у незалежній Україні, ми можемо говорити вільно правду про злочини геноциду тоталітарної системи проти людяності та вшановувати памʼять його жертв.
За матеріалами Українського інституту національної пам'яті
