УЧНІ СТЕПАНЕЦЬКОГО ЛІЦЕЮ ВЗЯЛИ УЧАСТЬ У КОНКУРСІ ТВОРІВ - ЕСЕ З ПРАВОВОЇ ТЕМАТИКИ «У МЕНЕ Є ПРАВО»
Учні 9-10 класів Степанецького ліцею взяли участь у конкурсі творів-есе з правової тематики «У мене є право», яке проводила Академія Державної пенітенціарної служби Міністерства юстиції України з метою виявлення та стимулювання творчо обдарованих молодих людей, зацікавлених у правозахисній діяльності; сприянні в обранні майбутньої професії.
Думки, які озвучили діти в своїх творах – роздумах різні, часом оригінальні і креативні, але вони власні: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах». Це право людини записано в першій статті Декларації прав людини. Яке це щастя відчувати себе вільною людиною! Це розуміємо і цінуємо ми, українці, але цього не здатен зрозуміти наш ворог, який веде сьогодні проти нас війну» (Діана Кабак).
«Кожна людина з самого народження має право на життя. Це право захищається державою. Це право означає, що нікому не дозволено позбавити мене мого життя. Але чи так це насправді? На жаль, ні. Сьогодні російський агресор позбавив життя більше 500 українських дітей. Постає питання: за що? А відповідь проста – вони українці (Іра Ярмоленко).
«Всі базові права, надані Декларацією прав людини, важливі. Але на мою думку, для людини дуже важливо мати право на свою думку, переконання і вільне їх виявлення. Реалізація цього права розпочинається з сім’ї, з школи, в якій ти навчаєшся. Ми поки що неповнолітні, але дорослі повинні дослухатися до нашої думки і поважати її» (Богдан Палій).
«…Свої права потрібно знати та вміти ними користуватися, а також не забувати, що надані нам права треба поважати. Це допоможе збудувати нам по справжньому правову державу і захищати її силою закону, а не війною…» (Аліна Гуркало).
«Чому в нас сьогодні забирають право на життя, на безпеку та вільне пересування? Чому ми повинні жити в постійному страху? Наші права жорстоко порушуються! Ми маємо бути впевнені в щасливому майбутньому з нашими рідними та близькими, але на заміну цьому залишаємося під загрозою кожного дня цієї війни» (Таня Данилюк).
