Конфлікт: правила психологічно грамотної поведінки
«Не буває безконфліктних особистісних стосунків. Конфлікти неминучі в будь-яких відносинах між людьми.»
У будь-якому суспільстві, де зростає дитина, їй доведеться опинитися у певний час у конфліктній ситуації з однолітками, вчителями, чи навіть родичами. Дуже важливо навчити дитину правильно ставитися до подібних суперечок, бо саме вони є “ключиком” до набуття навичок, які знадобляться їй у майбутньому.
Дитячі конфлікти мають трохи іншу природу, тим самим часто є більш складними для батьків. Наприклад, дві дитини одночасно хочуть гратись однією іграшкою. Одна дитина відчуває себе ображеною, починається конфлікт. Що повинні робити батьки в цій ситуації? І чи потрібна їх участь взагалі?
Основою суперечок для дітей раннього віку є те, що вони ще не в змозі сформулювати своє бажання конструктивно. У трирічному віці дитина керується емоціями та почуттями, і стати «спусковим гачком» сутички може все, що завгодно. Найкраще, що можуть зробити батьки – надавати підтримку та заспокоювати дитину, відволікаючи її бесідою та задаючи безоцінкові запитання. Наприклад: “Чому тобі так хочеться мати цю річ?”, “Як так сталося, що ти почав так поводитися з цим хлопчиком?”. На емоційні відповіді дитини показуйте здорову модель поведінки та реакцію на дану ситуацію: “Я розумію, що ти хочеш цей велосипед, він справді дуже гарний. Давай спочатку ти спробуєш на ньому покататися, і якщо тобі справді сподобається – ми з татом купимо тобі його на день народження”.
У віці 4-6 років кількість конфліктів збільшується, коли дитина йде в дитячий садочок. В сім’ї вона була оточена увагою і турботою: батьки віддавали найсмачніший шматочок, піддавалися в грі і не претендували на іграшки. У дитячому колективі все по-іншому: щоб отримати те, що хочеш, доведеться відстоювати свою позицію або шукати компроміс. Батькам у такій ситуації залишається дві речі: по-перше, знайти садок, в якому ви довіряєте вихователям, впевнені,що вони вміють вирішувати подібні дитячі конфлікти. І, по-друге, – навчити дитину основам ненасильницького спілкування та одночасно вмінню відстоювати свою позицію.
7-10 років – це період початкової школи, запам’ятовується як першими перемогами, так і першими розчаруваннями. Саме у цьому віці діти часто дивують нас своїм “дорослим” поглядом на деякі речі. Яким буде малий школяр у конфліктах у цьому віці – часто залежать від батьків. Батьки повинні бути готові багато слухати дитину, відповідати на купу запитань і коригувати поведінку, якщо це потрібно.
Середня школа. Дитина стикається з вже дорослими проблемами, але в мініатюрі. Перше романтичне захоплення, перше зіткнення з несправедливістю, перші прояви агресивної поведінки у однолітків – саме час навчити дитину усвідомити та будувати свої межі, які не можна порушувати іншій людині. Батьки в цьому віці повинні знайти в собі сили (якщо питання не стосується здоров’я дитини або не дійшло до критичної точки) – не втручатися у конфліктні ситуації, які виникають у колі однолітків. Дитині необхідно самій отримувати корисний досвід поведінки у стресових ситуаціях та самостійно дійти до конструктиву.
В старших класах часто саме батьки є головною “ціллю” буремного підлітка. Дитина пробує себе у різних ситуаціях, і залежно від реакції оточуючих – розуміє, наскільки прийнятною є її поведінка. Батьки дітей з 14 років – це неабиякі дипломати. Згадайте себе підлітком – здається, що хоч завтра ти готовий йти на роботу, але оточуючі чогось вважають, що ти ще дитина. У конфліктних ситуаціях – спокій і тільки спокій. Пам’ятайте, що вашій дитині і так нелегко. “Слухай, я розумію, що тобі хочеться бути вдома о 23.00, але це дуже пізно. Давай домовимося, що ти будеш вдома о 22.30, за умови, що кожну годину будеш писати у месенджері, як твої справи – можеш робити це тихенько, якщо не хочеш, щоб друзі бачили”.
«Смисл перемоги у відсутності конфлікту.»
Моріхей Уесіба
У якому б віці не була дитина, батьки – головні ментори і провідники у доросле життя, яке досить часто сповнене конфліктами. Для того, щоб направити і наштовхнути дитину до самостійного вирішення проблеми, корисним буде проводити своєрідні самоаналізи вчинків, які допоможуть розібратися в собі, визначити причини та наслідки ситуацій,що виникають:
- Навчіть дитину висловлювати свої почуття, використовуючи для цього «я» -повідомлення: “Я відчуваю, що вчителька зі мною несправедлива”, “Я хотіла цю цукерку”, замість “Вчителька навмисно ставить мені погані оцінки” та “Маркові завжди дістається все найсмачніше”.
- Знайдіть причину конфлікту. Навчить дитину ставити запитання “Чому?” і звичці вникати в саму суть, замість того, щоб діяти під впливом емоцій. “Ти кажеш, що вчителька з тобою несправедлива, але у чому це проявляється? Після якої ситуації ти помітив таке ставлення? Чи зробив ти щось, що могло призвести до цього?”
- Допоможіть відшукати рішення. Ще раз поясніть дитині, що суперечки – невід’ємна частина життя, і в них немає нічого страшного. Дайте дитині можливість пофантазувати, який вихід із ситуації вона вважає найкращим. Якщо дитина буде надто радикальною у своїх твердженнях – розкажіть, що таке компроміс, чим він може бути корисним. “Сердитися не вчителя – не вихід, спробуй підійти до неї і спитати, як саме на її думку ти можеш виправити ситуацію. Вчителю буде приємна твоя зацікавленість, а тобі самому буде корисно отримати поради і вивчити предмет ще краще, ніж ти знаєш його зараз”.
«Хто хоче зрушити світ, нехай зрушить себе!»
Сократ
Врегулювання дитячих конфліктів – мистецтво, у якому треба балансувати між “не передавити дитину порадами” і “не бути занадто відчуженим від її життя”. Головне, що може зробити кожен із батьків – бути прикладом мудрої поведінки для дитини, бо вона у нових для себе ситуаціях (в тому числі у конфліктах) копіює поведінку найближчого оточення.
Інформацію підготувала
практичний психолог ЗДО «Білочка»
Юлія Шинкаренко
