І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі…
День матері – одне з головних родинних свят, присвячене найріднішій жінці в житті кожної людини. В незалежній Україні День матері було встановлено указом президента України в 1999 році. Цей день – чудовий привід приділити увагу матерям, висловити їм теплі почуття і підкреслити їх величезну роль в будь-якій сім'ї. День матері відзначається у другу неділю травня. Цього року воно припадає на 10 травня.
Мати. Мама. Ненька. Перший дотик і перший голос у житті кожної людини. І хто перший тебе обняв, поцілував, нагодував? Мама.
І скільки б нам не було років – 5 чи 50 – нам завжди потрібна мама, її ласка, її ніжне слово. І чим більше ми любимо свою маму, тим світліше і радісніше наше життя
І куди б не закинули нас життєві дороги, куди б не закинула нас доля, ми завжди і скрізь линемо думками до рідної домівки, до неньки, яка над нами ночей не досипала. До нас завжди в уяві прилітають легкокрилі лебеді материнства, несучи крізь відстані і роки незгасний світ колискових пісень – вірних, виспіваних незрадливими неньчиними устами.
Про неповторну витонченість та ліричну ніжність жіночого образу ходять легенди серед письменників, а художники намагаються відобразити лагідність материнського погляду.
«Слово «мамо» Великеє Найкращеє слово» - так писав Тарас Шевченко – символ української класичної творчості ХХ століття. Так, в доробку кожного письменника світу є особлива сторінка творчості, присвячена матері, що зачаровує своє сяючою добротою. Щораз спілкуючись із нетлінною творчою спадщиною великого сина українського народу, знаходимо щось нове, хвилююче, досі невідоме. І заслуга Шевченка в тому, що він підняв образ жінки-матері на п’єдестал чистоти почуттів, моральної краси й материнської величі. “Такого полум’яного культу материнства, – писав М. Г. Рильський, – такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу». Провідний для Шевченківської поезії образ матері підкорює читача своїм ліризмом, теплотою, квітучою, немов вишні в батьківському саду, ніжністю. Мати у поета оповита ореолом величі.
Жіноча доля для Шевченка – не просто одна з тем його творчості. Це справді незагоєна рана поетової душі. Образ жінки-кріпачки нерозривно поєднаний у нього з образом власної матері та побаченого людського горя.
«Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила».
Не тільки власне нещастя описує поет. У поемі «Наймичка» матір-покритка Ганна підкидає своє новонароджене дитя сімейній парі, які ніколи не знали щастя батьківства, а сама приходить у їхній дім, як наймичка. Ганна поневіряється в хаті коло своєї дитини, «щовечір, небога, свою долю проклинає, тяжко-важко плаче…». Лише перед смертю наважується розказати синові правду. Силою своєї вогненної любові та жертовності вона проживає все життя, так і не почувши солодке слово «мама».
У вірші «Сон» описаний день із життя жінки, що працювала в пана на полі, віддаючи останнє заради сина. Вона була не в змозі навіть виховувати свою дитину, тому брала новонароджене дитя з собою на поле, клала під дерево, а сама поверталася до роботи. Щасливе майбутнє для сина, що виросте в таких умовах, могло їй тільки видітися в мріях або снитися:
«І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі…»
Знедолена жінка стала постійним супутником Шевченкової поетичної музи. Оповиту ніжною любов’ю і ласкою, він проніс її, страдницю, крізь усе своє творче життя, віддав їй величезну наснагу свого ліричного хисту, показав у різних поетичних проекціях, підніс до високих художніх узагальнень.
«І перед нею помолюсь,
мов перед образом святим
тієї матері святої».
Усім нащадкам Шевченкової великої творчості поет залишив заповіт любити та поважати свою маму. Кожен повинен віддати їх хоч би частину тієї великої благословенної любові, що вона дає нам. Почуття кожної матері до своєї дитини – це найчистіше та найпрекрасніше, що є у світі. Отож любімо та поважаймо людину, що подарувала нам життя!
«Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами».
Сліпченко Любов,
бібліотекар I категорії Шевченківського Національного заповідника
