ПОРАДИ ПСИХОЛОГА
Третій рік життя – проблеми взаємодії.
Кожна дитина проходить через низку вікових криз у своєму розвитку. Це, перш за все, зміна системи зв'язків дитини з оточуючими, упертість, примхливість, опір влади дорослих, емоційна нестійкість.
Кризу 1 року пов’язують з першими кроками чи словами дитини.
Завдяки таким новим навичкам, вона відчуває гостру необхідність бути більш самостійною, незалежною від дорослих.
Якщо на вас вже посипалося сотні дитячих: "Чому?" та "Я сам/сама", то, скоріш за все, криза 3 років розпочалась.
Початок кризи 6 років пов’язують з початком відвідування школи.
Для дитини школа – це неабиякий стрес, адже їй доведеться звикати до всього нового, адаптуватися до нового режиму.
Згодом діти переживають підліткову кризу. Зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферах підлітка, породжують потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими та інше.
Так як дітки можуть починати відвідувати наш дошкільний заклад з трьох років, часто цей час є розпалом вікової кризи. Щоб пом’якшити прояв цього процесу та допомогти дитині швидше адаптуватись до дитячого садка, варто більше дізнатись про цей період.
За перші три роки свого життя дитина набуває певного багажу знань і умінь, починає відчувати потребу в більшій, ніж йому надають, самостійності. Саме тому вона робить спроби самостійно розв’язувати свої проблеми, намагається навчитися щось робити без сторонньої допомоги, усіляко виражає своє Я.
Важливим моментом в пізнанні кризового явища є виділення симптомів:
Негативізм - прагнення робити все навпаки й суперечити дорослим. Це реакція не на те, що ви пропонуєте (непослух), а фактично на вас.
Упертість – дитина наполягає на чомусь не тому, що їй це дуже треба, а «з принципу». (Не слід плутати із наполегливістю).
Норовистість – дитяче невдоволення, їх відповіді «та ну!» на будь-які пропозиції дорослих.
Свавілля – діти прагнуть робити все самі, навіть не дитячі справи, навіть небезпечні, і часто дуже переживають розчарування в своїх силах.
Протест-бунт – постійні сварки з дорослими, знаходить конфлікти «на рівному місці», можлива агресивна поведінка.
Знецінення – все, що раніше мало цінність для дитини, може втратити її. Можуть з’явитись лайки, погані слова, які дитина застосовує до улюблених раніше речей.
Деспотизм – в сім’ях, де виховується одна дитина, ця риса призводить до картини «маленький тиран»; в багатодітних сім’ях – ревнощі.
Як пом’якшити прояв кризи та вийти з неї без негативних якостей. Рекомендації батькам.
Насамперед дорослий має пам’ятати про те, що дорослим є саме він, і досвіду в нього значно більше, ніж у трирічного малюка! А тому дорослим належить розуміти всі зміни, що відбуваються з дитиною, і терпляче ставитися до можливих негативних проявів її поведінки. Слід не наполягати на своїй дорослості і владі, а трансформувати стосунки з дитиною відповідно до її потреб у самостійності та активності, які значно зросли. Заява дитини „Я сам!” засвідчує бажання лише діяти самому, самостійно, а не залишитися наодинці зі своїми проблемами.
Отже, батькам малюка варто:
- стати гнучкішими і терплячішими, розширити права і обов’язки дитини;
- дозволити малюкові бути самостійним – не втручатися (за можливості) у його справи, якщо він просить. Наприклад, дитина, пихкаючи, натягує кофтинку, батьки одразу намагаються їй допомогти. Але вона не оцінить такого прагнення батьків, найвірогідніше навіть з лементом чинитиме опір замахові на свою свободу;
- підтримати і оцінити дитячі зусилля і прояви самостійності;
- пам’ятати, що дитина може перевіряти по кілька разів на день – чи дійсно те, що було заборонено вранці, заборонять і увечері. Батьки мають проявити твердість, проте пам’ятати, що заборон не має бути багато. Необхідно установити чіткі межі та правила-не можна тікати на вулиці від мами, чіпати гарячу плиту тощо. Цієї лінії поведінки повинні дотримуватися всі члени сім’ї, які живуть разом з дитиною;
- зважати на свою поведінку, адже дитина наслідує поведінку найрідніших людей, тому батькам необхідно стежити за собою. Якщо мама надмірно емоційна, вередлива, то донька, найвірогідніше, буде такою самою; якщо батько, прийшовши з роботи, свої речі залишає абиде, то йому перш ніж лаяти малюка за його неохайність і неорганізованість, варто спробувати змінити власні звички;
- переключати увагу малюка при його спалахах упертості, гніву на що-небудь нейтральне, проте це переключення має бути активним: „Давай зробимо...”;
- відкладати розмову, якщо малюк злиться, у нього істерика, на час, коли він заспокоїться. Адже під час істерики марно пояснювати, що так робити недобре. Поки ж його треба взяти за руку і відвести в спокійне безлюдне місце;
- розмовляти з малюком варто на рівних, як з людиною, думка якої вам дійсно цікава;
- ЛЮБИТИ дитину і показувати їй, що вона дорога навіть заплакана, уперта, капризна.
Батькам малюка НЕ варто:
- не надавайте великого значення впертості й вередуванню – зверніть увагу на напад, але намагайтеся не дуже хвилюватися за дитину;
- під час нападу впертості чи вередування будьте поряд із дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте;
- у жодному разі не сваріть і не бийте дитину в кризовий період, адже це ще гірше вплине на неї;
- намагайтеся показати дитині свою невідступність – якщо сказали „ні”, то тримайте своє слово;
- не відступайте навіть тоді, коли напад в дитини трапився в громадському місці – істеричність і вередування потребує глядачів, а тому просто відведіть дитину подалі від людей і спокійно поговоріть з нею.
Безумовно, криза трьох років необхідна. Вона є рушієм розвитку і провідної діяльності дитини, своєрідним етапом змін. Не варто боятися її, адже вона не є свідченням негативних якостей дитини. Навпаки, яскравий прояв самоствердження вказує на те, що у психіці дитини відбулися всі вікові новоутворення, необхідні для подальшого розвитку її особистості. А от зовнішня „безкризовість”, яка створює ілюзію добробуту, може бути хибною й свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося вікових змін.
