Життя у війні: як налаштуватись жити тут і зараз
Віктор Франкл – всесвітньо відомий австрійський невролог, психіатр та творець цілого напряму у психотерапії та екзистенційній психології – логотерапії (лікування змістом/сенсом).
Під час Другої світової війни ця людина була в?язнем нацистських концентраційних таборів Освенцим, Дахау, Кауферінг III, Тюркхайм…
Він вижив, і написав понад тридцять книг, одна з них – про концтабір. У ній він ділиться досвідом, як люди переживали війну і табори у дуже жорстких умовах:
“Першими ламались ті, хто вірив, що скоро от-от все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив в те, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися.”
Коли ми живемо в очікуванні, що все закінчиться: ми нібито хапаємось за попередню реальність - і нам тоді психологічно важко виживати в цій реальності. А виживають ті, які живуть тут і зараз.
Найправильніше налаштування жити тут і зараз.
Тут і зараз розв'язувати нагальні проблеми.
Тут і зараз розуміти, яка є актуальна ситуація.
Тут і зараз переживати втрати.
Дехто з психологів радить думати про те, що ви будете робити після війни. Це непогано. Головне - не прив'язуватись до моменту в часі, що це має ось-ось скінчитися - і тоді я почну жити. Це означає все більше і більше себе виснажувати.
Ми маємо прийняти ту реальність, яка вона є. А реальність така, що ніхто не знає, коли закінчиться війна. Через місяць. Через три. Через п’ять чи десять років. Тому що ми знаємо в історії людства були війни, які тривали тридцять років. Наприклад, Тридцятилітня війна в Європі. Тому жити в очікуванні - це не дуже продуктивний шлях.
Ми маємо мріяти та малювати картинки мирного майбутнього, але не прив'язувати це до реальності. Це на план: наступного літа я поїду відпочивати в український Крим. Ми маємо вірити та мріяти, що одного дня - так, це станеться. Але якщо прив'язуватись до найближчого майбутнього, ви таким чином себе лише виснажуєте. І кожне загострення будемо сприйматися, як крах наших надій. Це буде постійне коливання між надією і розчаруванням. Між ейфорією і депресією. А такі гойдалки дуже виснажливі для нашої психіки.
Ми маємо прийняти, що реальність зараз така. Ми мріємо і хочемо, щоб це закінчилось. Але живемо ми в цій реальності: тут і зараз. І це ключ до виживання і перемоги.
Психотерапевт Павло Дзіковський,
За матеріалами подкасту “Як ти? Про те, як пережити війну”
7 фраз, які не варто говорити військовим*
Спілкуючись з друзями, близькими та рідними, які перебувають на фронті, можуть виникати сумніви, чи доречно розпитувати бійців про війну, чи ні. Ось перелік питань та фраз, які на думку психолога є недоречними.
“Тобі страшно?”
Страшно усім, хто бачив війну. Зайвий раз нагадувати військовому про його страхи — не найкращий спосіб підтримати бойовий дух.
“Чи є у нас шанси перемогти?”
Людина, яка воює, щиро вірить у перемогу і хоче відчути тилову підтримку та мотивацію. Людина все ж таки ризикує життям за нашу країну, за нас, і будь-які фрази, які змінюють цю впевненість — не найкращі.
“Ми усі за тебе хвилюємося”
Коли військовий це чує, у нього складається враження, що він є основною причиною страхів і переживань у родині. І це не найкраща мотивація, коли рідні переживають за тебе і ти постійно маєш переживати за них.
“Нащо ти туди пішов?”
У цьому випадку буде краще підтримати свідомий вибір близької людини й не знецінювати такий серйозний крок. Будь-яка людина відповість на це, але це краще не питати.
“Давайте, наваляйте їм там”
Коли військовий чує цю фразу від чоловіка, який не воює йому хочеться закликати цього чоловіка самому піти й зробити це. Нічого приємного ця фраза не викликає. Людина воює, робить усе можливе для захисту нас і країни. Який сенс несе ця фраза? Вони й так прикладають багато зусиль.
“Треба ж закінчувати цю війну”
Усі це розуміють і, звичайно, коли військовий чує таку фразу, у нього вона викликає протиріччя, що “а як же ми не здогадалися, що вже час закінчувати?”
“Російська армія не вміє воювати”
Військові не хочуть чути, що армія, проти якої ми воюємо, ні на що не здатні бомжі. Доволі популярний меседж, що росіяни випадково забрели на нашу територію і взагалі не вміють воювати. Це знецінює вклад наших військових. Вони насправді протистоять сильному і численному ворогу і дуже добре справляються зі своєю задачею, за що їм величезна подяка. Не варто казати, що вони воюють проти слабших.
Психологиня Ілона Ханько
Джерело: школа міжособистісних комунікацій Спільна мова
