Степанецька громада
Черкаська область, Черкаський район

Відчуття внутрішньої безпорадності

Дата: 25.04.2022 09:47
Кількість переглядів: 268

Фото без опису

Наразі всі ми переживаємо різноманітний вир емоцій і постійно відчуваємо коливання то вгору, то вниз. На фоні сьогоднішніх подій більшість втратила відчуття контролю, їх постійно мучать думки «А як жити далі?», відчувають внутрішню безпорадність…

*Що ж це таке — безпорадність?* 

Це такий стан, у якому людина не робить ніяких кроків для поліпшення свого становища. Характерним для цього є пасивність, відмова від дій, небажання щось змінювати на краще.

*Чому так відбувається?* 

Передумовами формування такого стану є втрата контролю над своїм життям, втрата певної свободи, затяжний стрес, зневіра в собі та своїх діях, пригніченість. Так, зараз будь-який стан є нормою до тих пір, поки він не заважає людині нормально функціонувати. 

У стані безпорадності особа своєю пасивністю та думками «Я не бачу сенсу щось робити, бо не контролюю своє життя і не можу бути впевненою у завтрашньому дні» може нашкодити сама собі. 

Війна похитнула та зруйнувала наш звичний світогляд, але ми повинні навчитися справлятися з тим, що не можемо контролювати. Я завжди кажу клієнтам: «Якщо ви ніяк не можете вплинути на ситуацію, то змініть своє ставлення до неї».

*Як справитися зі станом безпорадності?*

Перше — це прийняти ситуацію такою, як вона є, і почати вибудовувати новий алгоритм дій, опираючись на сучасні реалії. Ви не можете це вже змінити або якось контролювати, але ви можете вплинути на своє ставлення до цього.

Намагайтеся продовжувати робити звичні для себе дії (те, що частіше робили до війни), відновіть свою рутину. За потреби розробіть свій графік на день та дотримуйтесь його.

Зосередьтеся на тому, що ви можете контролювати: кількість витрачених зусиль; ставлення до інших; свої слова та емоції; свої вчинки та рішення; те, як ви піклуєтеся про себе.

Пам’ятайте, головне — це активність ваших дій! Кожен крок, кожна ваша дія є важливою. Якщо все-таки відчуваєте, що без сторонньої допомоги вам не обійтися, то не соромтеся — зверніться до спеціаліста.

Галина Волошина, психолог

 

Що таке синдром відкладеного життя? 
Частина 1

Люди, які планують жити лише після війни, мають синдром відкладеного життя.

Це психологічний феномен, за яким людина постійно переживає за минуле чи майбутнє. Вона не може жити у проміжку тут і зараз. 

Людина, яка чекає на закінчення війни, переживає за майбутнє, що не має конкретного терміну настання

??Часто підґрунтя такої поведінки – дитинство. Людину хвалили лише за досягнення: "Ти можеш відпочити тільки після виконаної роботи.

Подібна ситуація: "Ти можеш повернутися до звичного життя лише після закінчення війни". Такі люди часто страждають на депресію, тому що не вміють отримувати задоволення просто так.

?Якщо ви розумієте, що схильні до подібного синдрому, запитайте себе: "Чи хочу я віддати ворогу своє життя? Адже якщо я не живу, то він мене вже переміг. Тобто я самотужки вписав себе у бойові втрати".

Часто після цього люди ніби прокидаються і розуміють, що не хочуть здаватися ворогу та віддавати йому своє життя. Проте якщо людина мала психологічну травму до війни, то нова реальність лише поглибить цю рану. Тому слід вчасно визнати це і звернутися по психологічну допомогу.

 Нагадуємо, інтернет-платформа  психологічної допомоги “Розкажи мені” працює цілодобово. Для отримання допомоги потрібно коротко описати свій запит і надіслати заявку через сайт tellme.com.ua. Консультації проводяться БЕЗКОШТОВНО в режимі онлайн.

Що таке синдром відкладеного життя? Частина 2

У першій частині ми розповіли, що таке синдром відкладеного життя, а зараз розглянемо умовні ситуації

 “Хочу продовжити жити, але близькі мене не розуміють та засуджують”

Доступний спосіб дати раду агресії – засудити людину поруч. 

Людина, яка схильна до відчуття провини, погоджуватиметься зі звинуваченнями. Це призведе до погіршення її психологічного стану.

Ви маєте бути готовими, що близькі можуть негативно реагувати на ваші трансформації. Адже вони не замовляли змін у своєму житті, їм і так було добре. Це їхня картинка світу, яка немає нічого спільного з вашою.

Алгоритм дій у подібній ситуації:
      1.Якщо є змога, зменште спілкування з цією людиною. 
      2?.Якщо немає, то уявіть, що ви в коконі. Всі слова, які летять у ваш бік, відскакують від його поверхні.
      3?.Хваліть себе за те, що ви зробили сьогодні.
      4?.Поговоріть з тим, хто вас підтримає у цій ситуації.
      5?.Не доводьте свій погляд цій людині, але вказуйте на свої кордони. Скажіть: "Мені не подобається, коли ти зі мною так розмовляєш. Не роби такого більше, будь ласка" або "Я зараз не готовий/-а підтримувати цю розмову".

Цій людині просто потрібно зробити когось винним. Так вона знімає провину з себе. Це також можуть бути токсичні стосунки, які були задовго до війни.

“Я у безпеці, але в мене розгубленість та апатія. Не знаю, як повернутися до життя”

Зазвичай у таких людей була ціль виїхати з території, де ведуться активні бойові дії. Далі лінія часу непродумана. Переїхали у безпечне місце, а що далі? Розгубленість, тому що немає наступної цілі.

Ваше головне завдання – відбудувати лінію часу. Зазвичай це роблять за підтримки психолога. 

Наприклад, він просить згадати, як людина чистила зуби тиждень, місяць та рік тому. Потім – як це робила сьогодні та робитиме завтра. Так збирається хронологія дій.
 
Наступний етап – планування. Спочатку спробуйте поставити ціль на найближчі пів години. Потім ще на годину. 

Проте не очікуйте від себе чіткого розуміння, що та коли робити. Адже переїзд – це стрес, а раптовий переїзд – подвійний стрес. Тому спочатку поповніть сили та плануйте на найближче майбутнє, а потім відновлюйте побут, соціальну, особистісну та професійну сфери в нових умовах.

“Після переїзду не хочу виходити з дому. Зараз все не на часі. Житиму далі, коли закінчиться війна” 

Пройщло майже два місяці. За цей час люди поділилися на три категорії:

З ресурсною психікою без комплексних травм. Вони мають сили продовжити життя навіть попри війну.

 Ті, хто затримався в проміжній фазі. Вони ніби хочуть продовжувати життя, але щось постійно їх зупиняє та повертає на декілька кроків назад. Їм також притаманне сильне почуття вини.

 Люди, які залишилися в тому стані, що й у перший день війни. Зазвичай саме вони агресивно реагують на бажання інших жити далі. Вони не сплять, не їдять, постійно читають новини та забороняють собі будь-які задоволення.

Проблема останніх може бути не лише у внутрішньому бажанні, а й у порушенні роботи нейромедіаторів мозку. Тому слід вчасно звернутися до сімейного лікаря чи терапевта.

За допомогою опитувальника  лікар може діагностувати проблему та скерувати до невролога чи психіатра. Спеціалісти призначать спеціальні медикаменти. Без них ризик ПТСР, депресії та тривожних розладів збільшується.

Медична психологиня та травмотерапевтка Оксана Степанюк


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь