ПТСР — це наслідок отруєння організму гормонами стресу
ПТСР — це наслідок отруєння організму гормонами стресу, а також перенапруги всієї нервової системи та механізмів психологічних захистів.
Серед ознак ПТСР
розлади сну та апетиту
порушення контакту з потребами: ви не пам'ятаєте, коли востаннє їли, спали, не помічаєте травм, холоду, бруду
почуття напруги, тривоги, тіло не розслабляється навіть уві сні
флешбеки: картинки пережитого несвідомо виринають з пам'яті
дратівливість, непереносимість найменших труднощів
напади провини, постійна прокрутка в голові варіантів, що можна було б зробити, щоб наразі мати кращий результат
гострі, важко контрольовані напади гніву чи розпачу
отупіння, апатія, депресія, небажання жити.
В особливо важких випадках можуть мати місце психотичні епізоди, з втратою адекватного сприйняття реальності, а також суїцидальні спроби.
Якщо ви спостерігаєте ці ознаки (можуть бути не всі) у себе чи близьких, поставтеся до цього уважно.
Це стан не тільки дуже болісний, а й дуже шкідливий для здоров'я. Не терпіть і не ігноруйте проблему, просіть допомоги та надавайте її.
Що можна зробити для інших і для себе в ситуації ПТСР
Базова турбота: годувати, умовляти відпочивати та спати, дуже важливо забезпечити базові речі: тепло, тепла їжа, постіль, одяг, ванна.
Тілесний контакт: тримати за руку, обіймати, гладити, бути поруч, але не стримувати у реакціях.
Контакт із природою: посидіти на сонечку, подивитися на воду, на вогонь, на небо, відчути запах трави, землі, доторкнутися до дерева, каміння.
Проста, знайома діяльність, найкраще — з конкретним помітним результатом та зі смислом: прибирання, робота на землі, по господарству, сортування чогось тощо.
Брати участь у ритуалах, особливо спільних, прощанні із загиблими, поминанні, у створенні пам'ятних знаків, у спільних молитвах.
Не мовчати, не стримувати почуттів: плакати, якщо хочеться, писати, говорити, скаржитися, розповідати про пережите всім, хто готовий слухати, і, відповідно, вислуховувати, якщо вам розповідають. У жодному разі не переходити відразу до втішання чи закликів не засмучуватися й взяти себе в руки. Не заморожувати горе формулами на кшталт «герої не вмирають». Вони вмирають, і це боляче, і біль повинен мати вихід.
Якщо зараз немає можливості говорити, плакати та отримувати підтримку, краще навпаки, свідомо блокувати спогади та думки про пережите, не дозволяти себе «втягнути» у вирву травми. Відволікатися, перемикатися, щось робити, співати, молитися. Але, щойно з'явиляться умови, обов’язково дати волю почуттям.
Вкрай обережно ставитися до таких «заспокійливих», як алкоголь: малі дози можуть допомогти розслабитися, але при цьому алкоголь — це депресант, він виснажує і так виснажену психіку, і за регулярного застосування погіршує перебіг синдрому.
Звертатися за допомогою до психологів та лікарів, при тяжких станах приймайте заспокійливі препарати. Це не слабкість, а турбота про себе.
Пам'ятати, що навколо багато людей, які переживають ПТСР, враховувати це, оцінюючи їхні слова та реакції, не провокувати конфлікти.
Людині, яка переживає ПТСР, часто здається, що з нею щось не так, що вона ненормальна. Це змушує приховувати свій стан, соромитись його, заважає просити допомоги.
Важливо пам'ятати: посттравматичний синдром — це нормальна реакція психіки на ненормальні обставини, як біль — нормальна реакція на тілесну травму.
Чим краще вдасться подбати про себе і близьких сьогодні, тим більше шансів, що травма не отруїть вас на роки вперед.
ПТСР у дітей: що потрібно знати?
Ми підготували інфографіку про найпоширеніші реакції дітей на психологічну травму з огляду на вік дитини. Памятайте, що це природна і нормальна реакція на ненормальні події.
Крім того, діти та підлітки можуть відчувати себе винними, що не запобігли трагедії або смерті. У них також можуть виникати думки про помсту. Більшість з цих реакцій є нормальними після травматичної події, з часом симптоми зменшуються.
Якщо симптоми тривають понад місяць, зверніться за професійною психологічною допомогою.
Як допомогти дитині в перші дні та тижні після пережитої трагедії?
Можливо так сталося, що дитина не ваша, але вам потрібно про неї тимчасово подбати. Створіть максимально безпечні умови, зберігайте спокій, доброзичливість та спілкуйтесь з дитиною. Важливо піклуватися та бути чуйними, але при цьому проявляти повагу й розуміння до будь-яких реакцій.
Забезпечте їжею.
Знайдіть безпечне місце для життя.
Зверніться за допомогою до лікаря та психолога.
За можливості забезпечте контакт з родичами та друзями дитини.
Змушувати дитину розповідати свою історію
Говорити «все буде добре» або «принаймні ти вижив/-ла».
Казати, що, на вашу думку, повинні відчувати люди або як люди повинні були діяти.
Нехтувати медичною та психологічною підтримкою.
Давати обіцянки, які ви не можете виконати, наприклад «ти скоро поїдеш додому».
Як батьки можуть допомогти своїм дітям після трагедії?
Перш за все ви маєте дати раду своїм емоціям, лише в спокої ви можете починати говорити з дитиною. Дитина має відчувати ваш спокій та впевненість. Поясніть дитині, що сталося, при цьому обов'язково наголосіть на наступних моментах:
Ви її любите.
Те що сталося, це не з вини дитини.
Ви зробите все можливе, щоб піклуватися про неї.
Все, що зараз дитина відчуває - це нормально.
Дозвольте дітям сумувати або плакати.
Нехай діти розповідають, пишуть або малюють малюнки про подію та свої почуття.
Обмежте перегляд новин про війну.
Приділіть додаткову увагу дітям, особливо якщо вони мають проблеми зі сном.
Дозвольте їм спати з увімкненим світлом або дозвольте їм спати у вашій кімнаті (на короткий час).
Намагайтеся зберігати звичний розпорядок (або створіть новий), наприклад, читайте казку перед сном, вечеряйте разом або грайте в ігри.
Допоможіть дітям відчувати контроль, коли це можливо, дозволяйте їм самостійно приймати рішення, наприклад, вибирати їжу чи одяг.
Зверніться до психолога, якщо через місяць дитина все ще не може виконувати звичні їй активності.
Зверніться до лікаря, якщо з’являться нові поведінкові або емоційні проблеми, особливо якщо ці симптоми виникають протягом більше кількох тижнів:
Спогади (спогади – це розум, який знову переживає подію)
Підвищене серцебиття та пітливість
Легко лякається
Емоційно заціпеніння
Дитина дуже сумна або пригнічена
Очікувати, що діти будуть сміливими.
Просити дітей обговорити подію до того, як вони будуть готові.
Злитися, якщо діти проявляють сильні емоції.
Гніватися, якщо вони почнуть мочитися в ліжко, крутитися або смоктати великий палець.
Реакція дітей на травму залежить від реакції дорослих на травму. Батьки можуть допомогти дітям, підтримуючи їх, залишаючись якомога спокійнішими
Пам’ятайте:
Зцілення вимагає часу.
Не ігноруйте сильні реакції.
Зверніть увагу на раптові зміни в поведінці, мовленні, використанні слів або сильні емоції.
Нагадуємо, що платформа https://tellme.com.ua/ надає онлайн безкоштовну психологічну допомогу не лише дорослим, а й дітям. Усе, що вам потрібно, це коротко описати проблему, і наш спеціаліст зв'яжеться з вами.
Важко передбачити, як війна вплине на кожного з нас і що може бути найбільш вдалим способом впоратися з ситуацією, забезпечити свою безпеку, здійснити плани та успішно вижити.
Ми добре справляємося, тобто наші стратегії подолання ефективні, коли:
Ефективно робимо все, що потрібно. Знаходимо їжу, транспорт, обживаємося на нових місцях, дбаємо про власне здоров'я.
Відновлюємо щоденні ритуали, традиції. Знову читаємо книжки або займаємось іншими улюбленими справами, цікавимося чимось, окрім перебігу війни.
Зберігаємо здатність відчувати теплоту та значущість наших контактів з іншими. Сміятися з хороших жартів, обіймати своїх близьких, відчувати їхню теплоту та ніжність.
Незважаючи на те, що іноді можемо бути переповнені емоціями — сум, паніка, страх, гнів — ми не знаходимось повністю під їхнім контролем.
Хоча деякі з наших розрахунків могли бути хибними, а наші плани та спроби дій не принесли бажаних результатів, ми не звинувачуємо себе, а зберігаємо позитивне уявлення про те, хто ми є і за що ми стоїмо.
Якщо це те, в чому ми знаходитеся зараз — у нас все гаразд. І, коли війна закінчиться, ми вийдемо назовні — можливо, зі шрамами, — але не з ранами, що кровоточать.
