ЗГАДУЄМО, ПАМ'ЯТАЄМО, НЕ ЗАБУВАЄМО...
ЯБЛУКО
Дівча спитало з колоском в руках:
«Ти яблуко приніс мені сьогодні?»
Голодний погляд не згаса в віках,
Його забути душі ті не згодні.
Голодні душі, що ростили хліб,
Голодні очі матері й дитини…
Карали смертю за жаданий сніп,
Життя втрачали лиш за пів-хлібини…
Розповідає пам’ять – стигне кров
Про ті страшні, голодні, чорні роки.
Тож, пам’ятаймо, щоб не знати знов,
Не чути за плечима смерті кроки.
Щоб не дивилось жадібно дитя
На крихти хліба, не просило їсти…
Не мірялося грішми щоб життя,
Не маєм права забувати істин!
Тих істин, від народження простих,
Тієї правди, що в роки уп’ялась –
Під небом хліб у нивах золотих,
Що в поті людськім і росі скупались.
Щоб дух одвічний рідної землі,
Як подих матері, сини оберігали.
Хай смачно пахне хлібом на столі,
Війни і голоду нащадки більш не знали.
Тож, свічечку сьогодні запали
І освіти душі голодній тихий ранок.
І голову в молитві прихили
Подякуй Богу за ясний світанок.
За хліб і ще до хліба на столі,
За спокій, мир, достаток і свободу.
За тих, хто завтра буде на землі
Пшеницю сіять для свого народу.
