A A A K K K
для людей із порушенням зору
Степанецька громада
Черкаська область, Черкаський район

22 червня – День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні

Дата: 22.06.2020 10:58
Кількість переглядів: 469

Друга світова війна є однією з наймасштабніших і найтрагічніших подій  XX століття.   Її дослідження  в Україні залишається актуальним  і тепер. 

   Україна зробила колосальний внесок в перемогу над гітлерівською Німеччиною,  проте зазнала найбільших людських втрат: у  роки війни  загинув  кожний  п’ятий житель.           

   Щороку 22 червня, в день початку німецько-радянської війни,  український народ вшановує світлу пам'ять  мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна.  Горем  вона увірвалась в кожну українську хату, болем пройшла через кожну долю...

     Пройшли роки. Тепер ІІ Світова війна стала сторінкою далекої історії.
         Н
аш обов’язок – зберегти пам'ять про тих,  хто  відстояв  перемогу в  цій жахливій   війні.  Спогади про життя і боротьбу наших земляків – це  уроки істинної мужності та патріотизму для сучасників.

Відомо, що людина живе доти, поки її пам’ятають. Пам’ятають  односельчани, родичі,  внуки  і правнуки.

Закінчує  Степанецький ліцей у цьому навчальному році  Яременко Дарина. Для неї, випускниці, прикладом  героїзму і мужності  учасника подій ІІ Світової війни  є її прадідусь Яременко Федір Макарович, який   загинув, визволяючи рідну землю від нацистських окупантів.

Ось сторінки його життєвого шляху.

         Федір Макарович Яременко народився в 1913 році в селі Мельники. Отримавши середню спеціальну освіту, з 1936 року працював учителем математики Мельниківської неповної середньої школи, а з 1940 року – Голяківської неповної середньої школи, одночасно заочно навчався на математичному факультеті Черкаського педагогічного інституту. У 1940 році добровольцем пішов на фінський фронт. Через поранення змушений був знову повернутися до учительської праці.           

       У 1941 році він не встиг вчасно евакуюватися і, опинившись  на окупованій території, почав шукати шляхів  боротьби проти німецьких окупантів. Згодом Яременко Ф.М. встановив зв'язок з Кирилом  Солодченком, який командував загоном «Батя» і Василем Щедровим–командиром партизанського з’єднання «Рижого».                                                                                                                                      

        Федора Макаровича було призначено командиром роти партизанського загону «Винищувач», який входив у з’єднання «Рижого». Багато вдалих операцій було на рахунку бойового командира. Одного разу з двома десантниками на дорозі Мельники – Таганча він розбив гранатою легковий штабний автомобіль. Було вбито чотирьох німців, взято трофеї, рацію, зброю.

       У с. Степанці  довгий час проживала  Давиденко Ганна Іванівна, 1931 р.н., сестра дружини Федора Макаровича – Марії.  Хоча під час війни була ще підлітком, але добре пам’ятала  все, що було пов’язано з партизанами.

Юні пошуковці Степанецької школи під керівництвом учительки історії Заїки Світлани Анатоліївни ще у 2008 році  записали спогади Ганни Іванівни про Федора Макаровича.

«Залишившись в Мельниках і щоб менше викликати підозру німців, Федь Макарович (так його називали учні) пішов працювати на тракторну бригаду обліковцем. Тим часом він займався організацією підпілля в Мельниках і намагався встановити зв’язки з партизанами. Одного дня підібрав на полі двох десантників і привів до нас на горище. Батько, щоб навіть мати не знала, носив їм щодня їсти.

      Пам’ятаю, як одного разу забіг до хати,  попросив дружину Марію скласти дещо поїсти і сказав, що йтиме, бо скоро буде облава. Вже пізніше ми довідалися про справжню причину облави: на Хресті (в’їзд у село Мельники) вони з двома десантниками розбили штабну машину. У  нашій хаті німці влаштували засідку: завісили вікна і цілу ніч чекали повернення Федора Макаровича. Не дочекавшись Федора, фашисти забрали у машину мого брата і повезли в Таганчу до гестапо.

         Федір Макарович повернувся наступної ночі і сказав, щоб Марія з сином     Іваном  тікала, бо гестапівці їм не дадуть спокою.                                                                                                                             

         Німці різними шляхами намагалися вийти на слід Федора Макаровича. Вони намагалися взяти в заручники сина Івана, тому Марія змушена була весь час переховуватись з ним. Щоб німці не впізнали його,  ми відпустили  волосся, запинали хусткою і називали Олею.

         Федь Макарович дуже боявся за сімю. Не думаючи про наслідки, сказав старості: «Якщо з моєї сімї впаде хоч одна кровина, я вас сам особисто розстріляю, якщо залишуся живим».

          Федір Яременко брав участь у боях за звільнення Мартинівки і Таганчі. Силами партизанів 4 лютого 1944 року Таганчу було звільнено, проте ворог декілька разів намагався повернути село. Атакуючи оборону партизанів силою піхоти, фашисти йшли напролом. Партизани вели безперервний вогонь. Потім, залишивши на полі бою до  40 убитих та поранених, гітлерівці почали обходити село справа. Саме в цьому бою загинув Яременко Федір Макарович і четверо  його  бойових товаришів.  Цей епізод загибелі бойового командира описаний у книзі І.А. Ковальчука «Корсунь-Шевченківська битва», ст.81.

        Поховали Федора Макаровича 14 лютого 1944 року у братській могилі  села Мельники. За  відвагу і мужність, виявлені у  боротьбі проти німецьких загарбників в тилу ворога,  Яременко Ф.М.  нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня.

А було йому  тоді лише 31 рік. Не здійснилися його мрії. А були вони простими:  навчати дітей у школі складній науці математики… Виростити сина, вивчити. Не судилось…

         Пройшли роки. Син Федора Макаровича - Іван Федорович продовжив його справу, став учителем, пізніше учителем учителів - директором Степанецької середньої школи. У майбутньому він передав естафету педагогічної праці одному із трьох своїх синів – Станіславу Івановичу, який тепер очолює педагогічний колектив великої школи у    с. Степанцях.

          Минають роки. 76 років минуло, як немає Федора Макаровича, що ціною власного життя виборював мир у нашому краї.  Проте він живе  у памяті великого роду Яременків, його внуків та правнуків, до яких належить Дарина Яременко.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь