Проти сексизму та насильства. Які права відстоюють українські жінки у Міжнародний жіночий день
У Міжнародний жіночий день українські жінки вийдуть на марш, аби нагадати, що боротьба за рівні права та можливості й досі триває. У п’яти пунктах пояснюємо, за що саме боряться захисники і захисниці прав жінок сьогодні.
8 березня світ традиційно відзначає Міжнародний жіночий день, повна назва — Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Через вплив Радянського Союзу для України цей день тривалий час був лише «жіночим святом», днем, у який жінок вітали тільки тому, що вони «представниці прекрасної статі» та приводом для транслювання усіх можливих стереотипів щодо жінок в принципі.
Кардинально змінюватися ситуація почала після Євромайдану, коли в Україні почала активно розвиватися діяльність громадських організацій. В тому числі, й таких, які спеціалізуються на захисті прав жінок.
Топ-8 здобутих прав, або Що саме святкують 8 березня
«Це стало каталізатором для активізації громадянського суспільства. І багато ініціатив утворилися з потреби: був досвід Майдану, крім того, на Донбасі розпочався збройний конфлікт. Але, в принципі, такі організації з’являються постійно, бо в них є потреба, адже держава не покриває великий спектр проблем», — каже правозахисниця, речниця Amnesty International Ukraine Марія Гур'єва.
У 2017 році на фоні масової декомунізації тодішній голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович пропонував відмовитися від святкування Міжнародного жіночого дня на державному рівні, бо вважав це пережитком СРСР. Свято залишили, та вектор його сприйняття все ж почав дещо змінюватися. Тема захисту прав жінок в Україні почала поступово виходити на перший план.
8 березня українці та українки почали виходити на Марш жінок, аналогічний тим маршам, які проходять у різних країнах світу. Рухи у соцмережах, як-от флешмоб на тему насильства «Я не боюсь сказати» та соціальна кампанія проти харасменту та сексуальних домагань #Metoo, початок якій дала історія з режисером Харві Вайнштейном у США, допомогли сотням жінок публічно поділитися своїми історіями про те, що раніше більшість замовчувала.
Жінкам часто можуть казати про те, що вони самі винні, самі спровокували
Зміни відбулися і на державному рівні. Так, у грудні 2019 року Верховна Рада зняла заборону Міністерства охорони здоров’я з 458 професій, які раніше вважалися забороненими для жінок. Серед них професії лісоруба, водія метро, пілота літака, водолаза-рятувальника, електромонтажера ЛЕП, водія-далекобійника, забивача великого рогатого скоту на бійні та інші види робіт, які раніше були відкриті тільки для чоловіків.
Крім того, у січні 2019-го набув чинності закон про протидію домашньому насильству. В Україні запрацювали мобільні групи екстреного реагування Національної поліції на домашнє насильство ПОЛІНА та урядова гаряча лінія 1547. Боротьбу з гендерно зумовленим насильством взяла під свій контроль перша леді Олена Зеленська.
Проте все це — лише перші кроки назустріч глобальним змінам у суспільстві. Адже права жінок в Україні й досі порушуються, а новий закон про протидію домашньому насильству не може запрацювати на повну силу.
Репортерка НВ Саша Горчинська поговорила з трьома правозахисними активістками Amnesty International Ukraine та виокремила п’ять питань у сфері захисту прав жінок, які є актуальними для України сьогодні й потребують якнайскорішого вирішення.
1 Домашнє насильство
Домашнє, або гендерно зумовлене насильство і досі залишається однією із ключових проблем для України. Масштаби цієї проблеми — колосальні, каже Марія Гур'єва. За даними ПРООН, щороку більше 1 млн жінок потерпають від домашнього насильства.
«В Україні є законодавство, але система протидії домашньому насильству на державному рівні досі не діє належним чином. Тому ця тема потребує додаткової уваги від громадянського суспільства», — каже Гур'єва.
Йдеться про те, що на практиці постраждалим від домашнього насильства часто немає куди подітися, адже в Україні недостатня кількість шелтерів та притулків для тимчасового перебування таких людей. Особливо якщо мова про жінок з дітьми.
«Жінкам часто можуть казати про те, що вони самі винні, самі спровокували [кривдника на насильницькі дії]. В тому числі, жінки чують це і від свого близького оточення», — додає активістка Дзвенислава Щерба.
90% вважають за краще мовчати. Як Україна бореться з гендерно зумовленим насильством
Не всі жінки, які стикаються із домашнім насильством по відношенню до себе, визнають, що їм необхідна допомога, або не знаходять сили говорити про свої проблеми вголос. Бійки в сім'ї можуть вважатися чимось «нормальним». Важко визнати і те, що подружній секс без згоди — це теж насильство, а не «подружній обов’язок».
2 Боротьба із сексизмом та об'єктивацією
Оголені або напівоголені жіночі тіла часто можна побачити у рекламі або в медіа як прийом, який мав би привернути увагу до оголошення, товару або послуги. Проте, за словами Дзвенислави Щерби, уже зараз доведено, що такі методи не є результативними — це не ефективний маркетинг. Тим більше, деякі рекламники і маркетологи і досі використовують подібні прийоми. Із цим погоджується і Гур'єва:
«Ми досі бачимо це в рекламі, чуємо від політиків, різних публічних особистостей», які дозволяють собі різного роду сумнівні заяви, принижуючи гідність жінок, — каже співрозмовниця. — Для багатьох це досі є допустимою нормою та сприймається як жарт".
3 Гендерні стереотипи
Українське суспільство досі не позбулося гендерних стереотипів стосовно того, якою має бути жінка та яку соціальну роль повинна виконувати. Наприклад, стереотип про те, що кожна жінка обов’язково має народити дитину. Або уявлення про жінок як про «берегинь» сімейного вогнища, які мають виконувати всю хатню роботу самостійно та всіляко догоджати чоловікові.
Крім того, є і певні стереотипи стосовно того, що таке фемінізм, каже активістка Вітана Олійник. Це боротьба за рівні права та можливості для чоловіків та жінок. Та часто люди не розуміють цього, і, як наслідок, ставляться до феміністок та феміністів вороже.
Не жіноча наука. Як Нобелівський комітет бореться за гендерну рівність
«Добре те, що сьогодні у нас з’являються різні медійні продукти, які руйнують ці стереотипи. Багато людей починають розуміти, що може бути рівний поділ обов’язків, якщо це стосунки між чоловіком і жінкою. Що є жінки, які служать в армії, займають керівні посади в різних сферах тощо», — додає Дзвенислава Щерба.
Посприяв руйнуванню гендерних стереотипів і наказ МОЗ про скасування переліку «не жіночих» професій. Адже навіть коли цей наказ діяв, чимало жінок все одно працювали у «заборонених» для них професіях, каже Щерба. Проте в трудових книжках запивалися по-іншому. Як наслідок, мали меншу зарплату та були позбавлені соціальних гарантій, які мали їхні колеги-чоловіки.
4 Нерівна оплата праці
Наслідок розповсюдження таких гендерних стереотипів — це нерівне ставлення до жінок та чоловіків на роботі, превалювання чоловіків у певних сферах діяльності та суттєвий розрив у заробітній платі.
5 березня 2020-го соціологічна група Рейтинг представила дані опитування на тему Роль жінок в українському суспільстві. Результати цього опитування показали: майже 40% опитуваних переконані, що жінки замало представлені у політиці, 30−35% вважають, що їх недостатньо в правоохоронних органах та науці, 26% - в армії, 19% - що жінок недостає у бізнесі. Близько третини ж респондентів, натомість, вважають, що жінки забагато представлені у таких сферах, як медицина та освіта.
Нерівна оплата праці — проблема досі актуальна не лише для України, а і для багатьох інших країн світу. За даними, які наводить Гур'єва, в Україні жінки можуть отримувати на 30% нижчу заробітну платню, ніж чоловіки, які працюють на таких самих посадах і виконують такі ж обов’язки.
Станом на 2019 рік, за інформацією, яку наводила ГО Ліга захисту прав жінок Гармонія Рівних, розрив у зарплатах в Україні становив 26%. В окремих регіонах, а саме — на Сході України, різниця могла досягати і 60%. Роком раніше, у 2018-му, про ті ж самі 26% повідомляла і Уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко.
Різниця у заробітній платі у майбутньому може вплинути, зокрема, на розмір пенсії. В результаті, чоловіки отримуватимуть вищі пенсії, аніж жінки, акцентують у Європейській комісії.
У лютому 2019-го Міністерство інформаційної політики представило кампанію під назвою У професії всі рівні, спрямовану на запровадження гендерної рівності у професійній діяльності.
5 Ратифікація Стамбульської конвенції
Основоположний документ, який допоможе у протидії насильству та дискримінації — це Стамбульська конвенція. Україна брала участь у створенні цього документа та була однією з перших країн, які виявили бажання запровадити дію конвенції у себе. Тож підписали конвенцію ми ще у 2011 році. Наразі цей документ підписали 47 країн-членів Ради Європи, а ратифікували — 25. Україна ж цей крок так і не зробила.
Стамбульська конвенція примусила б державу працювати більш системно, оптимізувати належним чином роботу всіх відомств та структур, які мають бути задіяні в цій роботі, зазначають правозахисниці. Адже наразі сотні жінок в Україні не можуть отримати належний захист від держави через відсутність налагоджених механізмів роботи.
Одна з таких жінок — жителька Краматорська, мати дванадцятьох дітей Оксана Мамченко. Вона регулярно потерпає від домашнього насильства з боку власного чоловіка, проте не може зробити нічого, адже кривдник проживає з нею на одній території. Цю історію Amnesty International висвітлили у своєму Марафоні написання листів.
Ратифікована Стамбульська конвенція покладе на Україну відповідальність перед міжнародною спільнотою: країна повинна буде звітувати на міжнародному рівні про те, що було зроблено. Зокрема, у тому, що стосується боротьби з домашнім насильством по відношенню до жінок, дітей та чоловіків. Буде складніше просто знехтувати цією темою та нічого не робити.
«Зараз ідуть дискусії, є великий запит на ратифікацію цього документа. Здавалося, чому би депутатам бути проти ухвалення документа, який допоможе у боротьбі з домашнім насильством. Але вони пішли у якісь політизовані обговорення, чи потрібна нам конвенція, що означає слово „гендер“, яке там вживається. Здається, що депутати не хочуть розібратися в суті цього документа», — коментує Гур'єва.
Наразі залишається сподіватися на те, що у найближчому майбутньому Україна все ж таки ратифікує цей суспільно важливий документ. А допоки привертати увагу суспільства та змінювати ситуацію можна і за допомогою інших методів: акціями, флешмобами, інформаційними кампаніями. Будь-чим, що допоможе «підсвітити» ту чи іншу проблему, каже Вітана Олійник:
«Допоки ми не будемо заявляти, що ми існуємо, що є права, які треба захищати, навряд чи буде можливо щось змінити».
